Шаан Кая

Шаан Кая і один день раю

Це було рівно рік тому..
Обставини життя закинули мене більш як на місяць у Крим, з яких два тижні я займавсь улюбленою справою - роупджампінгом. Це було не просто улюблене заняття - це було здійснення мрії, намріяної ще в далекому 2009-у. Зараз, маючи вдосталь часу, я поділюсь цими неймовірними спогадами.

Отож Нішан Кая (або просто Шаан) - 250м скельна стіна, частина гірського масиву, що тягнеться над морським узбережжям від Алушти і до Симиізу. Знаходиться в кількох кілометрах вище над Алупкою. Вперше обстрибана в 2008 році спільно Українською і Російською командами в рамках підготовки до рекордних стрибків в Норвегії. Відтоді стала популярною, як найвищий обєкт для стрибків у країнах СНД. Тоді ж, у 2009, коли роупджампінг на Шаан Каї став регулярним заходом і зародилась моя мрія про стрибок з неї. Але з втіленням, як ви зрозуміли, довелось почекати до минулого року.

Оскільки я був в Криму уже до запланованої поїздки друзів з Луцької Землі Прижків, то до місця "дислокації" добирався самостійно. Уже в Алупці на "Пітомніках" до мене приєднався ще один товариш зі Львова і ми разом потусували вверх, розпитуючи в місцевих дорогу до заповітної скелі. Немає змісту описувати наші пошуки правильної дороги і весь нелегкий підйом, скажу лише, що навіть мені, звикшому до подібних перепетій, цей підйом (набір висоти близько 1км) видався нелегким. Однак важко описати нашу радість, коли ми почули характерний свист мотузок на підході до скали. Такого не почуєш на низьких обєктах. Як потім виявилось - це стрибали роупджампери з Білорусії, які затримали наше міроприємство на цілих два дня.

Як ви зрозуміли, ні того дня, ні наступного стрибків у нас не було, ми навіть навіску не робили, через стрибки Білорусів. Та й достатньої к-сті людей для організації навіски у нас в перші дні не було.

Однак на другий день, коли Білоруська команда почала зніматись, ми вирішили не зволікати і робити навіску тими силами, що у нас були. Врезультаті троє навючених "буйволів" (в тому числі і я) почали підйом на вершину, двоє інших хлопців готували спорядження внизу. Можна довго дивуватись безмежним можливостям людського організму, але необхідне спорядження (більш як 600м мотузки, рюкзак "желіза", запас води і харчів) ми винесли на вершину менш, ніж за дві години. І це по "легшому" схилу, без жодної стежки, з сипухою під ногами і скелястим фінішем понад обривом. Та найважче нас чекало попереду, потрібно було ще навісити систему для стрибків. А це не мало, не багато - витягти знизу ще 2 по 500м мотузки, все закріпити, налаштувати і протестувати. Крім того, пробити крюки для страхуючого перила. І довго ми б це все тягнули, якби не підїхали хлопці з місцевої команди, і вже гуртом ми все до вечора зробили. Навіть встигли зробити два стрибки, окрім тестового. На цьому наш перший стрибковий день завершився, але попереду ще був вечір.. О-о-о, цей вечір я довго буду згадувати, він двічі мені снитиметься і взагалі, тільки через тривалий період часу, я хоч частково зможу оцінити і осмислити те, що сталося тоді. Але це уже ціла окрема історія, яку я можливо колись доосмислю і опишу..

А наступний день став днем звершення моєї мрії, день, коли я стрибнув з Шаан Каї. До того у мене уже було багацько стрибків, але найвищим обєктом був Камянець-Подільський міст "Стрімка Лань" висотою 50м. Тож перед стрибком мене таки охопили ці відчуття невідомості і страху, присутні при першому стрибку. Це було ледь помітне внутрішнє хвилювання, замасковане маскою зовнішнього спокою і впевненості, що все буде гаразд, але Воно БУЛО... Можливо свій ефект додавало і те, що ми добавили довжину стрибкової мотузки (сумарно получалось близько 200м, при висоті скелі 250). Сьогодні я можу сказати - мені було чого очкувати, хоч зовні я цього не показував.

І так, система одягнута, екзіт (не найзручніший я вам скажу), буденні жарти друзів, так ніби ми зібрались пива попити, а не скинути мене з 250.. Доповідь про готовність, черговий раз оглядаю красоту, в яку мені зараз доведеться зануритись.. Звичне "Ready, Set, GO!!!" і стрибок.. Всі мої хвилювання і страхи залишились там, на скалі, а я, погрузившись у спокій невідворотного, полетів униз. О-о-о, це були неймовірно довгі 8 секунд О_о. Наростаючий шум вітру у вухах за кілька секунд переростає у пружний потік повітря, на який сміливо уже можна "опертись", змінити положення тіла. Да-а, це Шаан Кая, дєтка! Очікуваного ривка щось дуже-е-е до-о-овго нема, я машинально (будучи на спині) ловлю рукою мотузку, цю "пуповину", єдиний реальний звязок із життям, і в цей момент відчуваю, як вона пружинить, натягуючись, загальмовує моє падіння. На піку натяжки я краєм ока наблюдаю гілки хвої всього в кількох метрах від мене, чую вигук Ігора "Ви дебіли-и-и!!!" знизу, і система знову вистрілює мене вверх (своєрідний ефект цієї навіски). Уже в невагомості на підльоті вгору, я розумію, що все ґуд, як і те, що я прошуршав практично "до прєдєла")) Дальше спуск, гілляки, земля і ти до кінця дня бігаєш до відказу накачаний ендорфінами та іншою "хімією", яку тільки здатний виділити організм в такій ситуації. Щастя!!!

Потім було ще багато стрибкових днів, безліч щасливих обличь, не одна проведена година на екзіті в ролі випускаючого, і не один кілометр витягнутих мотузок. Другий стрибок був не менш емоційним, але всетаки спокійнішим. Чергове переконаня, що до всього звикаєш..

Так і минули ці два тижні, насичені різноманітними подіями, табірним життям, радістю, розчаруванням (від втрати спорядження), новими знайомствами, в тому числі і з місцевою флорою і фауною (превед-превед "неопалима купина" з шаленими опіками і сколопендри). А загалом - це досвід, досвід і ще раз досвід, купа позитивних емоцій та нових вражень.
Опісля, осінню була ще одна поїздка, з рекордним стрибком з підвішуванням за шкіру, стрибки в Большой Каньйон, але як ви розумієте - це уже окрема історія..

P.S. ..і один день раю!

Після стрибків, перед тим, як остаточно роз'їхатись хто куди, ми (невеликим складом) вирішили подарувати собі день відпочинку. Це був неймовірний день, сповнений цілковитої безтурботності (таку мабуть відчували перші люди у раю), радості і спокою, проведений у місці, де завжди "Доброе утро!" Місце це - Симеіз. Точніше не сам Симеіз, а дикі пляжі поряд з ним. Таке собі дике узбережжя, зверху до низу всіяне наметами (а частіше просто спальниками) з різношерстими людьми, де панує простота і доброзичливість, де кожен готовий поділитись останнім, пригостити чи навіть приютити будь-кого. Прям фільм "Дікарі" наяву.

Вибір на це місце впав не випадково, наші фінанси вже допєвалі романси, тож скупившись по мінімуму (щоб не з пустими руками) ми прибились до табору одного знайомого білоруса з кличкою "Борода". Табір - така собі невеличка площадка під скелею з грізною назвою "Акулья пасть" (з виду вона дійсно її нагадувала). Нависаюча скеля створювала природній затінок максимум для 10-15 людей, дозволяючи безперешкодно спати цілий день. Що ми і робили - спали вдосталь, бо коли б ти не проснувся, там завжди "Доброе утро".

Трохи нижче від нас, над морем височіла скеля з цнотливою назвою "Діва", там також відбувались стрибки роупджампінг. Хоча що нам якась 50 метрова скала, якщо ще вчора у нас була 250 метрова...

Окремої згадки заслуговують пляжі. Хоча пляжі це сильно сказано, все узбережжя всіяне величезними брилами, а поміж ними плавають "нудисти". Я не даремно взяв це слово в лапки, адже нічого нудиського тут нема. Тут просто так прийнято. Хоча можна купатись хоч в пуховому купальнику, ніхто на тебе не зверне уваги. Ніколи б не подумав, що колись буду на такому пляжі у чому мати народила і не відчуватиму з цього приводу жодного дискомфорту)) Буває :)
Загалом - це був день у раю, у місці, куди можна прийти без грошей і без речей та почуватись як дома, безтурботно і невимушено.

Надіюсь, що там і зараз "Доброе утро!"
Це все.. Почуємось ;)

P.P.S. Відео з тих незабутніх днів. Буду радий коментарям ;)

Можливо вас зацікавлять подібні статті:

Коментарі

  • Avatar Лєна

    Чудова розповідь) Я теж завжди мріяла спробувати стрибнути.
    А відео – мороз по шкірі.. Страшно))

Коментарі

Поля позначені як * потрібні обов'язково. Перед постінгом завжди робіть перегляд свого коментаря.