I2C

I²C (I2C) – послідовна шина даних для зв'язку інтегральних схем, що використовує дві двонаправлені лінії зв'язку (SDA і SCL). Розроблена фірмою Philips на початку 1980-х як проста шина внутрішнього зв'язку для створення керуючої електроніки.

Використовується для з'єднання низькошвидкісних периферійних компонентів з материнською платою, вбудовуваними системами та мобільними телефонами. Назва є абревіатурою слів Inter-Integrated Circuit.

1 жовтня 2006 року скасовані ліцензійні відрахування за використання протоколу I ² C. Однак, відрахування зберігаються для виділення ексклюзивної підлеглої адреси на шині I²C.

I²C використовує дві двонапрямлених лінії, підтягнуті до напруги живлення та керовані через відкритий колектор або відкритий стік — послідовна лінія даних (SDA, англ. Serial DAta) і послідовна лінія тактування (SCL, англ. Serial CLock). Стандартні напруги +5 В або +3,3 В, проте допускаються й інші.
Класична адресація включає 7-бітовий адресний простір з 16 зарезервованими адресами. Це означає до 112 вільних адрес для підключення периферії на одну шину.
Основний режим роботи — 100 кбіт/с; 10 кбіт/с в режимі роботи із зниженою швидкістю. Зауважимо, що стандарт допускає припинення тактування для роботи з повільними пристроями.



Коментарі

Немає коментарів до цієї статті.

Коментувати

Поля позначені як * потрібні обов'язково. Перед постінгом завжди робіть перегляд свого коментаря.