Я повернувся. Ми повернулись

Якби жили ми так, як треба,
То чи ж потрібне було б небо?
Жили б собі, як у раю,
Сім`ю кохаючи свою...

Майже пів-року.. Саме стільки часу було потрачено мною і людьми які стали мені близькими, на таке невдячне і жорстоке заняття, яке характеризують коротко, одним словом – війна.. Це сто шістдесят чотири дні. Три тисячі, дев’ятсот тридцять шість годин. Чотирнадцять мільйонів, сто шістдесят дев’ять тисяч, шістсот секунд..

Один снаряд розривається менш ніж за соту долю секунди.. Снарядів тих, чортових, їх було вдосталь. Що у нас, що у них.. І кожну мить ти живеш, як останню. Спочатку у напруженні, у страху.. А потім звикаєш і стає байдуже.. Смієшся смерті у вічі, хоча сміятись ой як важко..

Пригадую клаптик зоряного неба, яке спостерігав у щілину відчиненого люка машини в напруженому очікуванні команди на стрільбу. Такого неба ви не бачили ніколи.. Небо, на яке дивишся як в останнє.. Ловиш оком незліченні зорепади і завжди загадуєш одне й те саме бажання..

Збулось! Ми повернулись! Всі! Майже всі.. Хтось раніше, хтось нещодавно, хтось ще повернеться.. Обов’язково повернеться! Бо інакше все даремно..

Пригадуються настирливі думки, що лізли в голову поміж короткими паузами у роботі наших гармат. Думки про те, що там такі ж люди.. Люди, в яких було своє життя, свої цінності, своя сімя.. А потім їм посіяли у свідомість ідею псевдо-фашизму, нам – псевдо-патріотизму і стравили стінка на стінку..
Минуть роки, історія нас розсудить.. І стоятимуть ветерани АТО разом з ополченцями ДНР/ЛНР, так як стоять зараз захисники Батьківщини разом з ветеранами Третього Рейху і з скорботою й сумом дивитимуться на діяння своїх минулих днів.

Ми повернулись.. Це не було чимось особливим, бо ми надто довго чекали цього дня. Спочатку чекали ротації через обіцяних 45 днів. Потім ждали, що на передовій все трохи притихне і ми зможемо поїхати, бо на прохання командування в найгарячіший період ми залишились ще, на невизначений час. Потім надіялись, що з початком перемир’я нас поміняють, так як техніку нашу відвели з бойових згідно з Мінськими домовленостями. Потім уже просто надіялись, що рано чи пізно ТОЙ день настане.. І він настав.

За кілька днів до нашої відправки привезли нових людей – заміну нам. Краще б ми цього не бачили, бо шкода наших командирів з якими ми пройшли те пекло, і на заміну нам їм залишили зовсім непідготовлених людей. Хоча, пригадується, що тоді у грудні ми були такими ж, навчені усьому, тільки не обходженню з 40ка річною технікою в люту зиму.. Але ми були з перших днів разом, ми вірили своїм командирам, вони впевнено покладались на нас, так і перебули ті суворі часи, що згуртували нас у єдиний твердий колектив. Прикро, що тепер одним випало повертатись, а іншим і дальше нести ту нелегку і несправедливу службу, гордо іменовану захистом Батьківщини..

Звичайний день.. Іду на зустріч з друзями минаючи тісні вулички центрального Львова. Тут людно, гамірно.. Хтось спішить у своїх справах, хтось неквапливо прогулюється з партнером під руку. Ловлю себе на тому, що прискіпливо вдивляюсь в кожне обличчя, ніби фотографуючи кожного перехожого. Хочеться запам’ятати усі ці обличчя, веселі, байдужі, сумні.. Хочеться вірити, що твоя робота (так ми називали свої бойові чергування) пройшла недаремно для цих людей.. Проходиш, вдивляєшся і тихо радієш за них. Хочеться кричати щосили – люди цінуйте життя! Цінуйте цю мить, бо у когось цього вже нема… Натомість мовчиш, бо знаєш, що не зрозуміють.. І тільки сумно за те їх нерозуміння.

Хочеться подякувати усім тим, на чиїх плечах тримається наша перемога там. Усім волонтерам і небайдужим, що інколи з останніх сил і засобів допомагають армії і добровольцям. Ваша робота тут – це запорука нашої перемоги там! Це життя ваших захисників!
А найбільше хочеться подякувати тим, хто підтримував особисто. Усім тим, хто писав, телефонував, підтримував на словах. Друзі, повірте – ваше банальне: «Як ти?» і «Тримайся!» вартує більше всіх тих мільйонів пожертвуваних на матеріальне і технічне забезпечення армії. Краще бути голим, босим і голодним, але знати, що за тобою є підтримка, ніж бути вдягнутим та ситим, і не знати за що ти там стоїш..
Дякую Вам!!!

Перемога за нами! Слава Україні!

Можливо вас зацікавлять подібні статті:

Коментарі

Немає коментарів до цієї статті.

Коментувати

Поля позначені як * потрібні обов'язково. Перед постінгом завжди робіть перегляд свого коментаря.